Ансамбль Василіянського монастиря із церквою Пресвятої Трійці – один із найдревнішніх архітектурних пам’яток м. Вільнюсу. Муровану церкву Пресвятої Трійці із дзвіницею на знак подяки за одержану перемогу Литовсько-Польських військ над Московським військом під Оршею (на Білій Русі) побудував в 1514 р. князь Олександр Костянтин Острозький, великий гетьман Литовський, Каштелян Віленський та воєвода Тракайський. Церква була збудована місці дерев’яної церковці, яку, згідно з легендою, у XIV ст. вибудувала княгиня Юліяна – дружина великого князя Литовського Ольґерда (Альґірдаса), на місці смерті у 1347 р. Антонія, Івана та Євстатія, Ольґердових дворян, перших мучеників за християнську віру і перших християнських святих у Литві. За переданням, місце церковці співпадає із головним вівтарем церкви.

 

Церква, побудована спочатку в готичному стилі, зберегла до сьогодні тільки тринавове гальового типу середньовічне розпланування та три півкулисті абсиди східного типу.

 

В першій половині  XVII ст. до церкви було добудовано три каплиці. Першу – Благовіщення Пресвятої Богородиці – на власні кошти вибудував Іван-Скумін Тишкевич (1570-1642), потомок знатного графського роду Тишкевичів. В підземеллях каплиці похований батько фундатора, – Новогродський воєвода Теодор Скумін (помер у 1618 р.), сам фундатор та його дружина Варвара з Нарушевичів, що померла в 1627 р. В каплиці зберігся її мармуровий надгробок роботи італійських майстрів. У наші дні у цій каплиці постійно проходять Богослужіння у візантійському обряді.

Другу каплицю – Св. Луки – вибудував Є. Корсак-Голубицький, великий прихильник Унії, войський Полоцького воєводства.

 

Окрім самого фундатора, в крипті під каплицею спочивають його сини: Іван та Григорій. До цього знатного роду Корсаків належить і архимандрит Віленської Василіянської обителі Микола Рафаїл Корсак (1600-1640). Пізніше – протоархимандрит (генерал) цілого Василіянського Чину, Київський Митрополит католиків Східного обряду.

 

Третю каплицю – Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього – із гробовою родинною криптою уфундував писар Великого Литовського князівства Іван Коленда.

 

В церкві збереглися дуже цінні надгробки. Поставлений в 1576 р. надгробок Віленського бургомістра Атаназа Браги і його сина Антонія з написом кирилицею, багатим рослинним орнаментом та гербовим щитом – унікальна пам’ятка епохи Ренесансу в Литві. Другий надгробок – сестер Єленських – походить з 1758 р. та має довгий сентиментальний напис польською мовою.

 

Приблизно в 1670 р. церква була відновлена. Великий Литовський Гетьман Микола-Казимир Пац та І. Кіршенштайн офірують значні грошові суми для встано-влення вівтаря св. Йосафата Кунцевича.

Після пожежі в 1706, 1748 та в 1760 рр. церкву значно перебудували. Реставраційними працями керував відомий віленський архітектор Йоан Христофор Гляубець. Тоді церкву видовжили, добудували дві стрункі рококові вежиці, побільшили вікна. Церква стала тринавовою з вісьмома пілястрами (колонами), що підтримують склепіння.

 

Церква стоїть посеред розлеглого подвір’я, оточеного з двох боків двома простонадлими бароково-класичними триповерховими крилами монастирських будинків з кінця XVIII  – поч. XIX ст. Найціннішою архітектурною пам’яткою є, безперечно, рококова вхідна брама до монастиря з вулиці Остробрамської (Aušros Vartų) із чудовим триповерховим фасадом, побудована згідно проекту Йоана Христофора Гляубеця в 1761 р.

 

Отці Василіяни і Унія

У християнському світі монахи-василіяни відомі з IV ст., коли св. Василій Великий об’єднав своїх послідовників. В IX ст. василіяни прибули до слов’янських країн. Як стверджують історичні джерела, василіяни з’явилися на землях Великого Литовського князівства в 1497 р., хоча деякі історики вважають, що син короля Міндовґа (Міндауґаса) – Вайшвілкас (1266-1269), який потім став великим Литовським князем, сам був монахом-василіянином і поблизу Новогрудка заклав Василіянський монастир. В історії Литви монахів-василіян вважають одними із головних ініціаторів впровадження Унії між православною та католицькою церквою. Ще Великий Литовський князь Вітовт (Вітаутас) мав намір об’єднати унійним зв’язком Східну і Західну Церкви. Це було потрібне для політичної стабільності у великій потужній державі.

 

Вільнюський монастир Пресвятої Трійці. Унія. Св. Йосафат Кунцевич

Вільнюський монастир Пресвятої Трійці у період розквіту ВЛК відігравав важливу роль у житті Київської митрополії Східної православної церкви Київської традиції. Так, Київський митрополит Йосип Солтан скликав у столиці ВЛК Великий Віленський собор (25.12.1508 – 18.01.1509), учасником якого був і архімандрит монастиря Прсв. Трійці Ізосим, а три Київські митрополити були архімандритами цього монастиря – Святитель Макарій (1495-1497), Йона ІІ (1503-1506) і Сильвестр Белькевич (1556-1567).

 

Із проголошенням у 1596 р. в Бресті Литовському православним Синодом акту з’єднання з Римом – Унії, її признали майже всі православні єпископи Литви та Польщі і Київський митрополит Михайло Рогоза. Унію поблагословив і Папа Климент VIII.

Уніати (інша назва від 1772 р. – греко-католики) признали зверхність Папи Римського, католицькі догми, але й надалі зберігають Східний, тобто грецький церковний обряд (тепер відомий як візантійський обряд Церков Київської традиції). У Вільні після підписання Унії унійним осередком стає церква Пресвятої Трійці і існуючий при ній монастир. Згодом Римська курія всіх братів-монахів греко-католицького обряду стала називати Василіянами. Спочатку кожен монастир діяв відокремлено, без жодної централізації.

 

В часі творення Унії церква Прсв. Трійці була запущена, бо православні перейшли до монастиря Св. Духа, і тому король Зиґмунд III Ваза королівським едиктом у 1609 р. церкву і монастир передає уніатам, які церкву і монастир відновили, відтинкували, поставили 7 вівтарів. Вже в 1604 р. засновано тут новіціят, до якого в цьому ж році вступає Іван Кунцевич, отримуючи монаше ім’я Йосафат – майбутній святий Вселенської Церкви.

Народився Іван Кунцевич приблизно в 1580 р. в міщанській українській родині у м. Володимирі-Волинському. Батьки вирішили, що він стане купцем, і відправили юнака до Вільна на науку. Тут вперше Іван зіткнувся з ідеєю Унії. Власне у Вільні юнак вирішує своє життя посвятити Богові на службу. Маючи тоді всього 24 роки, майбутній святий просить чернечого габіту унійних Василіян і згодом складає чернечі обіти. Акту прийняття Йосафата до монашого Чину св. Василія Великого доконав сам митрополит католиків Східного обряду Іпатій Потій. Після Йосафата три роки пізніше до рядів Василіян вступив Іван Велямин Рутський, прийнявши ім’я Йосиф.

 

У 1609 р. Йосафат Кунцевич був висвячений на священика. Перед тим, майже шість років, він наполегливо навчався у Віленській академії. Йосиф Велямин Рутський, який очолив Віленський василіянський монастир, доручив св. Йосафатові керувати новіціятом. У 1613 р. помер Київський митрополит Іпатій Потій, а на його місце був вибраний Йосиф Велямин Рутський. Тоді на вільне місце архимандрита Віленського Василіянського монастиря вибирають св. Йосафата. Разом із Йосифом Велямином Рутським у 1617 р. святий скликає в Новгородку капітулу Василіянських монастирів, яка засновує Конгрегацію Св. Трійці із центром у Вільні та реформує правила і призначення Василіянського Чину, де значне місце займала тепер освіта для народу. Маючи 37 років, св. Йосафат був вибраний архиєпископом Полоцька, а 12 листопада 1623 р., під час візитації у Вітебську, трагічно загинув від рук противників з’єднання церков – був убитий сокирою. Моральний та головний винуватець смерті Святого – Мелетій Смотрицький – втікає із Литви, відвідує Єрусалим, місце страти Ісуса Христа – Голгофу, і, гнаний муками сумління, повертається назад. В 1626 р. Смотрицький складає на руки митрополита Велямина Рутського визнання католицької віри, і переходячи на сторону Унії. Вражений злочином Папа Урбан VIII наказав надати докладний опис стану Унії та смерті св. Йосафата Кунцевича. У прискореному темпі розпочався канонізаційний процес Мученика. Урочиста беатифікація Йосафата відбулася в 1642 р., проте канонізовано Святого тільки в 1867 р. Папою Пієм IX. Правдиво мученицький шлях пройшли також і мощі св. Йосафата, перебуваючи в різних містах Литви, Польщі і Білорусі, аж поки в 1916 р. не були перевезені до церкви Св. Варвари у Відні. В 1949 р. нетлінні мощі св. Йосафата були перевезені з Австрії до Риму, де поховані в гарному вівтарі правої нави базиліки Св. Петра у Ватикані, біля мощей св. Василія Великого.

 

Про Святого Йосафата нагадує нам пам’ятна дошка при дверях церкви у Вільнюсі. Від самого початку монастир мав багатих добродіїв серед відомих можновладних родів Литви: Радзівілів, Тишкевичів, Паців, Сапігів. І вони не тільки допомагали фінансово, але й активно підтримували та зміцнювали Унію. У 1609 р. в розташованому поруч жіночому монастирі Василіянок* архимандринею була дочка польського короля Владислава IV Вази – Варвара. Крім того, майже всі володарі Литви – Зигмунд III Ваза, Владислав IV Ваза, Ян Собеський, Станіслав Август Понятовський – не тільки підтверджували старі привілеї, але й надавали нові. І хоча церква та монастир часто терпіли від війн та пожеж, дякуючи багатим пожертвам, Василіяни могли відразу ж розпочинати відбудову.

* – нині це мистецька галерея „Арка”

 

Діяльність отців Василіян. XVII-ХХ ст.

У Великому Литовському князівстві монахи-василіяни мали майже 100 монастирів, при яких діяло 26 шкіл для хлопців, а черниці-василіянки при всіх 11 своїх монастирях провадили пансіонати для дівчат. У всіх василіянських школах навчання було безкоштовним. Відомий діяч та знавець історії Литви А. Кіркор пише: „Ходять чутки, що василіяни добре викладають дисципліни, їх школи, в більшості трикласні, прекрасні. Віленські черниці-василіянки при своєму монастирі утримують школу для дівчаток”.

 

У Вільні Василіяни провадили вищу теологічну школу та керували папським алюмнатом, викладали у Вільнюській академії та університеті. Василіянин Олександр Буткевич написав у 1824 р. невидруковану з перешкод цензури граматику литовської мови та уклав литовсько-польський словник. Вже на початку XVII ст. і аж до ліквідації монастиря в кінці XVIII ст. на його території існувала друкарня, в якій видруковано понад 200 різних видань українською, білоруською, польською, латинською мовами, в тому числі – 51 книгу литовською мовою. Власне тут видруковано всі відозви повстанців Тадеуша Костюшки в 1794 р. Віленський василіянський монастир славився своєю багатою бібліотекою, архівом, фізичним кабінетом, а церква Св. Трійці – багатими вівтарями та образами пензлів відомих художників-іконописців.

 

Після розпаду у 1795 р. Республіки Двох Народів (Республіки Корони Польської та Великого Князівства Литовського) та окупації Литви царською Росією розпочалися справжні репресії проти уніатів – ліквідовувалися Василіянські монастирі, церкви перетворювалися на православні, а вірних греко-католиків масово насильно переводили на православ’я. Царським указом від 25 березня 1839 р. та різними способами на цілій території Російської імперії зліквідовано Греко-Католицьку Церкву. Під владу московського православного патріарха було віддано біля двох мільйонів вірних цієї Церкви. Для Віленських василіян приходять важкі часи. Монастир із церквою Св. Трійці віддають православним і багатогранна діяльність монахів-василіян припиняється. Багато шедеврів сакрального мистецтва було знищено або вивезено до Росії.

 

В описі від 1781 року зазначено: „Образ Божої Матері, як каже нам передання, написаний рукою св. Луки. На ньому риза срібна з квітами позолоченими… Корона на Пресвятій Діві із чистого золота філігранної роботи. На шиї Божої Матері перлових шнурків більших і менших – 55. Ланцюжок – із чистого золота. На шиї у Божої Матері, на червоній тасьмі, сім рядів бісеру. На голові Ісуса Христа срібна корона з 3 каменями. На шиї – 33 шнурки бісеру”.  Пізніше, під час реставрації ікони академіком А. Васільєвим, було знайдено перший шар – на яєчній основі, що свідчить про дуже давнє походження ікони. У період І-ої Світової війни – у 1915 р., у часі евакуації церковного майна, ікону вивезли із Вільна і місце перебування Віленської Матері Божої до цього часу невідоме.

 

Частину монастирських приміщень царська влада перетворює на в’язницю, а першими її в’язнями стають у 1823 р. філарети і філомати – студентської підпільної організації Віленського університету, а в їх числі – відомий поет Адам Міцкевич, про що свідчить пам’ятна дошка на мурі монастиря. У цій в’язниці перебували учасники антицарського повстання 1831 р. та один із емісарів підпільного антицарського руху – Симон Конарський, – котрого, власне, звідси в 1839 р. повели на страту.

 

У 1845 р. із Жировець на Білорусі переводять до колишніх монастирських приміщень православну семінарію. У 1867-1869 рр. під керівництвом російського архітектора Миколи Чагіна розпочинається велика перебудова василіянського комплексу. В першу чергу старалися змінити зовнішній вигляд церкви Св. Трійці, було перебудовано вежі і доліплено арки на фасаді, яка є характерною для російських православних церков.

Але найбільші роботи проводились в монастирських будівлях. Залишили тільки зовнішні стіни, перебудовуючи внутрішній простір. Навіть і в такий спосіб царська влада хотіла викреслити з пам’яті людей заслуги Віленських василіян перед народом. З червня 1923 р. в церкві Пресвятої Трійці у святкові дні знову правилися греко-католицькі Богослужіння, а в стінах монастиря знайшли собі притулок цілий ряд організацій, яким Василіяни винаймали приміщення, – Спілка Польських Літераторів, Польське Туристично-краєзнавче Товариство, Білоруське Наукове Товариство, Білоруський музей та Білоруська гімназія.

В часі совєтської окупації влада церкву закриває, а монастирські приміщення віддає Педагогічному інститутові, Вільнюській філії Каунаської політехніки (згодом – Технічному університету). У церкві було влаштовано майстерні, а потім – вібротехнічну лабораторію. Здригалися старі стіни від вібрації, знищено вівтарі, сплюндровано каплиці та гробові крипти...

 

Та знову забилося серце древньої споруди, коли в незалежній Литві уряд повернув Василіянам церкву Пресвятої Трійці та легалізував діяльність греко-католицької Церкви як одну із дев’яти традиційних конфесій у Литовській Республіці. І знову після довгих років терпіння, скорботи та жахливих переслідувань Отці Василіяни проповідують Слово Боже у храмі Пресвятої Трійці. Потрохи гояться рани, нанесені церкві впродовж довгого періоду невіри та безбожництва.